Історія зараз не просто переписується — вона переписується українською мовою. Сергій Жадан
23 грудня кафедра мовознавства провела І етап ХХІІІ Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Для участи в конкурсі зареєструвалися 27 учасників – студенти 1, 2, 3 курсів нашого університету. Учасників привітала завідувач кафедри мовознавства Лариса Євстахіївна Азарова. У своїй промові вона розповіла про історію славетного конкурсу та його талановитого засновника Петра Яцика – канадського підприємця українського походження, відомого мецената, популяризатора української мови, культури, історії у світі. Про значення мови в боротьбі за незалежність, а також про умови конкурсу розповіла організатор – доцент кафедри мовознавства Людмила Анатоліївна Радомська. Цьогоріч зустріч відбулася під гаслом «Мова – зброя», адже в умовах російсько-української війни українська мова стала засобом боротьби, символом незламности, стійкости, волі. На цю ж тему студенти писали есе, у якому висловлювали своє бачення щодо важливости мови в українському суспільстві. Крім есе, учасники мали змогу позмагатися в знаннях з орфоргафії, лексики, граматики української мови, виконавши тестові завдання.
Результати конкурсу будуть опубліковані після перевірки творчого завдання. Журі у складі викладачів кафедри мовознавства визначить авторів найкращих робіт та тих, кому вдалося впоратися зі всіма тестовими завданнями, – вони представлятимуть ВНТУ на обласному етапі конкурсу та матимуть змогу позмагатися за найвищу нагороду (іменні стипендії Президента України).
Під час реєстрації на участь у конкурсі ми поставили студентам запитання: «Чи помінялося ваше ставлення до української мови після повномасштабного вторгнення?». Нижче подамо висловлення окремих студентів щодо цього.
Олексій Дмитро, студент 1 курсу: «Після повномасштбаного вторгнення я більше почав читати книжки українською та слухати українські пісні. Також я намагаюся позбутися російських слів у своєму побутовому спілкуванні, оскільки вважаю, що мова – це індетифікація нашої нації і ми як українці маємо знати її».
Ковальський Валентин, студент 2 курсу: «Намагаюсь говорити чистішою українською, не переходжу на російську мову, якщо співрозмовник говорить російською, як це було до 24 лютого. Надаю перевагу українськомовному контенту».
Соєцький Дмитрій, студент 1 курсу: «До неньки, мови, моє ставлення незмінне. А ось до ворожої, загарбницької – тільки історично підтверджується з діда-прадіда». Скидан Тетяна, студентка 2 курсу: «Ця ситуація лише підтвердила те, що мова має значенння і ми зобов'язані за ню боротись, як і за нашу незалежність».
Гайдай Анастасія, студентка 1 курсу: «Чесно кажучи, моє ставлення змінилось. Особисто для мене було важко перейти на солов’їну, оскільки вся моя родина говорила російською. Ще з дитинства я звикла, що в кафе, на касі, чи замовляючи таксі, я звертають до людини мовою агресора. Найбільш категорично я ставлюсь до російської музики».
Журба Даниїл, студент 1 курсу: «Після початку війни усвідомив, що мова – це одна з найважливіших речей, яку ми маємо, будучи громадянами цієї держави».
Куліш Богдан, студент 1 курсу: «Моє ставлення щодо української мови не змінилось, як було позитивним, так і залишилося».
Олійник Ірина, студентка 3 курсу: «Після 24 лютого я доклала чимало зусиль, аби зробити свою українську чистою та з використанням важливого для сьогодення нового правопису».
Єфімченко Анастасія, студентка 1 курсу: «Хочу почати з того, що родом я з Донеччини. Тому, на жаль, питання мови для мене довгий час було не дуже важливим. Але ще до початку повномасштабного вторгення росії в мою країну, я почала розуміти, наскільки важливо відмовлятися від культури та мови ворога. Мій перехід на українську мову почався ще в 2020 році, а зараз я впевнено можу сказати, що повністю відмовилась від російської та ніяк не хочу пов'язувати своє життя з нею. Після 24 лютого я повністю відмовилась від російського контенту, бо вважаю, що це, по-перше, пригноблення себе, а по-друге, спонсорування армії ворога».
Маковейчук Владислав, студент 1 курсу: «Після 24 лютого я повністю відмовився від мови окупанта, перейшовши на українську(не маю ніякого бажання бути чимось пов'язаним з країною-агресором)».
Сльота Антон, студент 1 курсу: «Українська мова завжди відігравала провідну роль в моєму житті. Після повномасштабного вторгнення я ще раз переконався в її важливості для мене і всіх українців».
Геркалюк Ірина, студентка 1 курсу: «Після 24 лютого я стала ще більше любити нашу солов'їну мову, захищати її та турбуватися про неї. Я намагаюсь допомагати своїм рідним та знайомим розмовляти українською більш вільно та не боятися робити помилки, адже головне не боятися починати говорити та прагнути до кращого результату».
Левицька Надія, студентка 1 курсу: «Моя ставлення щодо української мови завжди залишалось незмінним.Ще до війни, коли у мене була можливість навчатись за кордоном, я відчувала неймовірну гордість за те, що могла навчити людей певних українських слів. Мова - це одна з найвищих форм патріотизму і неймовірний дар для розуміння нашої історії та культури. Вона не лише допомагає творити національну відданість українцям, а й репрезентує наш народ у світі . Я завжди пишалась українською мовою, її мелодійністю, звучанням та тим, як вона продовжує скріплювати фундамент нашої єдиної нації».
Пишаємося нашими студентами та їхньою свідомою позицією. Разом до перемоги, бо мова – зброя.
